КРЮК, КА,

Крюк, ка, м. 1) Крюкъ. Зачеплені крюком за ребро моталися на шибеницях. Стор. МПр. 129. 2) Перпендикулярная часть журавля (у колодца), на которой висить ведро. 3) Воронъ. Щоб летіли крюки з поля ляшків-панків їсти. Шевч. Ум. Крючо́к. Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 316.

Грінченко. Словник української мови 

КРЮКАННЯ, НЯ, →← КРЬОНЕ!

T: 0.120205112 M: 3 D: 3