КУДЕРЬ, ДРЯ,

Кудерь, дря, м. 1) Локонъ, кудря. Употребляется болѣе во мн. Кудері и кудрі. Золотою гребіночкою кудрі росчесав. Грин. III. 129. Від роскоші кудрі в’ються, від журби січуться. Ном. № 13499. 2) Самый верхній кудрявый или загнутый конецъ верхушки дерева (употребляется больше въ Ум. формѣ). Ум. Кудерець, кудрик, мн. Кудерьки, кудречки, кудроньки. Сам верхний конецъ смереки се когутик…. Когутик закривлений се кудрик. Шух. І. 176. Росте деревце тонке-високе, а на вершечку кудеревеньке, а в тім кудерці золоте крісельце. Kolb. І. 118. Кудерьки чеше. Чуб. III. 434. Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 319.

Грінченко. Словник української мови 

КУДЕРЯВИЙ, А, Е. →← КУДЕРНИЙ, А, Е.

T: 0.12421641 M: 3 D: 3