КУТ, ТА,

Кут, та, м. 1) Уголъ. Запалю я крайню хату на всі штирі кути. Гол. IV. 448. Мого Василя поховали за цвинтарем у куті. Федьк. Язичок мельне та й у кут, а губу натовчуть. Ном. № 1122. 2) Пространство земли въ углѣ, образованномъ двумя сливающимися рѣками. Зробила той кут якась річка самотека, павши у річку Остер. К. ЧР. 257. 3) Свиной хлѣвъ. Вх. Лем. 430. См. Кутець. 4) Родъ дѣтской игры. Ив. 46. См. Куток. Ум. Кутик, куток. Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 332.

Грінченко. Словник української мови 

КУТАННЯ, НЯ, →← КУСЯ, СЯ́ТИ,

T: 0.127546866 M: 3 D: 3