ЛІ́ЗТИ, ЗУ, ЗЕШ,

Лі́зти, зу, зеш, гл. 1) Лѣзть, ползти. Гадюка лізе; муха лізе. Щось лізе вверх по стовбуру. Шевч. 30. Рачки лізти. Ползать на четверенькахъ. Було таке, що рачки ліз. Котл. Ен. III. 20. Та вже бим рачки ліз, а свого доконав. Ном. № 3338. 2) Влѣзать; вползать во что-либо. Показує дорогу, а сам в болото лізе. Ном. 182. Лізь у воду! Чуб. І. 142. 3) Лѣзть, стараться проникнуть, надоѣдать. Живий до Бога лізе. Ном. № 2110. І чого б я ліз туди, куди тобі не треба! Ном. № 2790. Лізе сліпицею. Ном. № 2759. — в вічі. Навязываться, надоѣдать, приставать. Як слюта у очі лізе. Ном. № 2757. Отой мене пече, ріже, що не люблю, — в вічі лізе. Лис. 4) Вылѣзать (о глазахъ, волосахъ). Аж очі йому рогом лізуть. Коси лізуть. О. 1862. IX. 115. 5) Вмѣщаться. Рад би очима їсти, та в пельку не лізе. Ном. № 12035. Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 368.

Грінченко. Словник української мови 

ЛІЙ, ЛО́Ю, →← ЛІ́ЗОНЬКА, КИ,

T: 0.091855979 M: 3 D: 3