I. АТО́

I. Ато́, сз. 1) А, но, а не то, а между тѣмъ. Ой не жаль би мені воза, коли б дівка була гожа; а то руда і погана — мені воза поламала. Н. п. Як би сама, — ще б нічого, ато й стара мати, що родила на світ Божий, мусить погибати. Шевч. 65. 2) Кромѣ того, еще. Його два сини, ато взяв п’ять хлопців сиріт. Кв. II. 20. II. Ато́ и ато́ж, нар. 1) Какъ же, разумѣется. Чи ходив ти в поле? — Ато! «Бачив ти його»? — Атож ні? 2) Отрицательно: какъ разъ! нѣтъ! Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 11.

Грінченко. Словник української мови 

I. БІЛЬ, БІЛІ ИЛИ БЕЛІ →← I. АЙ!

T: 0.075951358 M: 3 D: 3