I. ДОГО́НИТИ, НЮ, НИШ,

I. Дого́нити, ню, ниш, гл. = I. Доганяти. 1) Ой ти зоре та вечірняя, чом нерано ізіходила, чом місяця не догонила? Лавр. 2. Вже погоня її догонила. Млр. л. сб. 283. 2) От став той хлопець гнать позу. Тілько що став до воріт догонити, а вже стоїть той дід на воротях. Рудч. Ск. І. 43. II. Дого́нити, ню, ниш, гл. = II. Доганя́ти. Ніхто нічим тобі не дожене. Як узяв мені догонить. Черк. у. Він кожному догонить. Камен. у. Він не повинен догонити. Камен. у. Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 408.

Грінченко. Словник української мови 

I. ДОГОРЯ́ТИ, РЯ́Ю, ЄШ, →← I. ДОГАРЯ́ТИ

T: 0.094204824 M: 3 D: 3