I. ЖАЛЬ, ЛЮ,

I. Жаль, лю, м. 1) Скорбь, горе, горесть. Ой настала жаль туга да по всій Україні. К. ЧР. 20. Такий уже сум мене візьме, такий жаль обійме, що й світ мені не милий. МВ. І. 8. Ой тепер наше Запорожжя у великому жалю. Н. п. Піду до річеньки, з жалю утоплюся. Мет. 17. Жа́лю завдава́ти, завда́ти, нароби́ти, начини́ти, жаль чини́ти, роби́ти. Причинять, причинить скорбь, печаль, горе. Тепер мене покидаєш, серцю жалю завдаваєш. Мет. 15. Як я тебе в військо дам, собі жалю я завдам. Макс. (1849), 96. Ой Галю, Галю, не роби жалю! Мет. 84. Молодії да козаченьки да жалю начинили. Лукаш. 68. 2) Жалость, состраданіе, сожалѣніе. І до мого горя ти жалю не маєш. Котл. Н. Полт. Ти не маєш жалю до рідної своєї дитини. Шевч. 293. Панська ляхівська сокира без жалю облупила, обголила милі гори нашої України. Левиц. І. 203. Жаль бере, взяв, обня́в. Охватила скорбь, жалость, сожалѣніе. Бере живий жаль, як згадаєш старовину. Ном. № 680. Взяв її жаль, як почула вона, що Ганна плаче. Левиц. І. Візьме матір жаль, вона й пошле останні гроші (синові). Левиц. І. 68. Жалю́ по кісілю́! Пустяки! не стоитъ жалѣть. Ном. Ум. Жальок. Ой ішов я лісом темненьким, надибав мене жальок тяженький. Гол. І. 295. II. Жаль нар. Жаль, жалко. Жаль багатому корабля, а бідному кошеля. Ном. № 4716. Ой не так мені жаль за півста кіньми, ой як мені жаль за моїм конем. Чуб. ІІІ. 289. Жаль його та й на його, що таке погане діло вчинив. Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 474.

Грінченко. Словник української мови 

I. ЖА́ТИ, ЖНУ, ЖНЕШ, →← I. ЖА́ЛІННЯ, НЯ,

T: 0.102337015 M: 3 D: 3